все

Jan. 3rd, 2017 11:26 am
ku_bo: (Старик)
Влажно тепло и почти зима
рябь на воде говорит сомам
что не сомкнулся над ними лед
вдоль проводов летит самолет
и полоса в десятичную дробь
тут знаменателем ставит всех
помнящих лица и имена
камень в воде достигая дна
бьется о дно так и мы с тобой
ищем друг друга там где темно

сніг

Dec. 31st, 2016 01:48 am
ku_bo: (Старик)
Колись був сніг а зараз навпаки
спецтехніка крадеться край ріки
і зранку руки в боки фізруки
тримають світ напружуючи плечі
поштар іде з листівкою надвечір
віщує для убогого різдво
напівзамерзлий світ його їство
звиває телефонів пуповина
на люках тане сніг і хуртовини
не було вже давно у цім краю
ростуть будинки ледь упізнаю
цей горизонт коли здіймаю очі
куниця в хату дивиться щоночі
та бачить в чорнім склі лише себе
і небо чорне зранку голубе
і сон не йде та я його й не хочу

шов

Dec. 31st, 2016 01:44 am
ku_bo: (Старик)
все видится в малом но хочется о большом
так моль проедает и солнце сжигает шов
и жизнь протекает дырою в твоем плаще
язык замыкая на круге простых вещей
ku_bo: (Старик)
Вот носок у дивана
как сгорбленный кашалот
на паркетном песке во слабеющей тьме
белоснежная яхта открытый капот
там у шкафа с одеждой кабриолет
дети спят город замер а сон не идет
я молчу ощущая как время несет
этот дом где я в комнате тысячу лет
с одной мыслью паршивой
что помощь вот-вот
а она и не думала нет
ku_bo: (Байда)
висит еще не выстиранный китель
на спинке стула выглядя сутуло
и люди в одинаковых ботинках
под утро заменяя караулы
уходят в ночь а выходя из ночи
из глаз еще не выгнав полумрака
садятся тихо выглядя не очень
и спят потом брыкаясь как собака
которой снится первая охота
пригожей осенью и перья на травинках
и кители висящие на спинках
покорно выдыхают запах пота
ku_bo: (Байда)
Він тоді водієм працював. Когось із начальства возив. До нас іще німка приїхала – як її звали? Шлагбаум – прізвище. Така нічого була, як на німку. Зо три місяці нудилася біля нас – літо, спека. І оце якось він її кудись там повіз – ні слова німецькою. Коли приїхали – вона така з червоними щоками, сяє як сонях – він теж на підйомі. Проходять повз нас, а у них трава у волоссі. Літо ж було – ліси навкруги. І ми йому – вітаєм з поверненням!

Семеро співають тихо, а потім гучно, а потім знов тихо. Повна церква людей і свічкою страшно підпалити комусь одежу чи хустку. Двері розчинені навстіж і з вулиці гавкіт доносить, і краплі на металевім одвірку бринять у грудневій відлизі. Діти кидають петарду – одну, потім другу і третю – потужнішу набагато. Собака знов гавкає, біжить кудись за будинки і гавкіт тихішає. Вітер з вулиці задуває холод й вологу, коліно німіє і вже несила стояти. Семеро знову співають і жіночій хорал їх підхоплює. Я ніби приходжу до тями і намагаюся повторити слова з їхньої пісні – душу усопшого раба твого. Вчора привезли в закритій труні. З полону не повернувся.

І Бондаря книга у голові крутиться – і тим що в гробах, тим що в гробах. І літо, і трава у волоссі.

аби

Dec. 22nd, 2016 10:01 am
ku_bo: (Старик)
Без очевидної мети не переходити на ти
не брати руку до руки не намагатися щоки
торкнутись ніби не хотів що у традиціях котів
для привітання ритуал

словам віддавши головне почати з вибачте мене
і перевести все на жарт так ніби бійку на ножах
у темнім ліфті відвернув свою угледивши вину
у малодушності й добрі мовляв це личить як старі

а молодим вдихати дим і прикидатися твердим
залізом міддю і свинцем не відвертаючи лице
і не відводячи очей коли всередині пече
бажання жити зараз тут кохання взявши за мету

не виявляючи себе в юрбі впізнати саме ту
і неворожо твердо зле дивитися й шукати мить
коли потреба відпаде у тому щоби говорить
і діяти без слів і меж як полум'я під час пожеж

як у коробці сірники від перших доторків руки

сніги

Dec. 20th, 2016 09:42 am
ku_bo: (Старик)
вчора впали сніги
щось таке крутилося в голові
ніби пісня що лине долиною
пригадав уявив
у дитинстві під ліхтарем
як навшпиньки стаєш
але не вистачаэ ноги
щоб побачити сніг
на гарячому склі
і сніжинки малі укривають тебе
з голови і до ніг
засипають всю видиму далечінь
як долоня лежить на твоєму плечі
а на ранок уже не розгледиш сліди
але звідкись оце відчуття
що хтось тихо блукає
між деревами уночі
ku_bo: (Старик)
Місто вбране до свята
лементу забагато
фото чиєсь в газеті зморщене і зім'яте

кава з присмаком м'яти
капсула в сигареті
повз вітрини крислаті човгають силуети

дим летить над шибками
сніг з'їдає волога
у хліву з віслюками хтось чекає пологи

стане син інженером
може буде пілотом
відчуваю що візьме чоловічу роботу

а як доньку народиш
моя люба Маріє
хай би мала волосся кольору як олія

стигне соняха зерня
визріває ліщина
виростає з дитини жінка або мужчина

і батьки собі мріють
про щасливе майбутнє
сніг іде понад містом в повнім місяці грудня

лиш Господь наодинці
тихо янголів кличе
возвістити про сина тим що плюнуть в обличчя

тим кого порятує
тим за кого загине
у годину лихую як звичайна людина

місто вбране до свята
провінційна говірка
театральна обслуга підфарбовує зірку

тасс

Dec. 12th, 2016 07:55 pm
ku_bo: (Старик)

а ведь все боялись нас так боялись и дрожали
надругаемся ужалим нас потом отмажет тасс
и ботинком на весь мир мы грозили паразитам
собирались для визитов с нехорошими людьми

вот громыко вот хрущев вот еще здоровый брежнев
эх ведь жили же мы прежде и ведь можем же еще
нам положено цвести миру мир и дружбе крепнуть
возвести такие скрепы да на лагерной кости

вот мордва для лагерей и молдова для вина
ах какая блядь страна с точки зрения морали
говоря о человеке как о стройматериале
все что было проебали не осталось нихрена

ku_bo: (Vasyl)
Всю ночь капель как будто не зима а просто ночь с дождем и взаперти
и мы не знали Господи прости ни этих дней ни чертовых времен
и список городов или имен нам не рисует карты и пути
и мы не знаем Господи прости ни ветхого ни нового и грех
ни первородный ни потом еще случайно появившийся у всех
все эти знаки Господи прости что чертят пальцем в воздухе и дым
со звоном оставляющий следы где дух от тысяч маленьких свечей
что пахнут ульем как гуденье пчел и в воздухе все больше горячо
и свет из окон и звонарь грустит кому все это Господи прости
куда все катится без выбора в большом значенье слова что не хорошо
довольствуясь мельчайшим каждый день
боязни искупая в ерунде в минутном ежечасном вопреки
три пальца и движение руки очерчивают слово над тобой
идущим точно так же на убой как тот чье имя ты произнесешь
тридцатый не нащупывая грош но двадцать девять твердо получив
во тьме проснувшись слушай и молчи
как дождь идет по цинковой спине
горбатого кирпичного кита
и комната и эта пустота
внутри нее
и там
внутри тебя
ku_bo: (Байда)
Ночі задовгі. Читання в темряві під звуки музики. Недостатність сну і уваги. Ми всі виглядаємо стомлено схоже. Дівчина з модного гурту проходить повз барну стійку і всміхається чемно. В кімнаті паління точиться найважливіша розмова всіх проти всіх і заради усього.
Виснажені і щасливі ми покидаємо сцени й приміщення, очі оточуючих кажуть що продовження скоріше не буде. Ми виходим завчасно і йдемо напівтемною вулицею, тримаючи одне одного, підпираючи усім тілом, як двоє п’яничок.
Хтось проноситься в тачці, бачить нас і маше руками, сигналячи в темряву. Я не встигаю угледіти хто.
ku_bo: (Старик)
ішли дощі сніги за цим дощем
погода викликала легкий щем
від вигляду фіранок і дахів
де ранок наближався до верхів
важких дерев шо дерлися в пітьму
як натовп безпорадних дітлахів
перед якими дістають сурму
і синій газ підсвічував саму
напівоголену ще досі в напівсні
примружені ще очі не ясні
та сині наче ранішня імла
що мовчки промовляла як могла
до того що і досі міцно спав
одні думки в віддалених містах
одні розмови відстані дощі
і квітень десь попереду хрущі
у сутінках що падають до ніг
займенники чомусь у однині
вона воно і він десь спить отам
вона що схожа радше на кота
кохання темрява усе що мовчазне
і він розплющить очі і засне
в кімнаті не побачивши її
чиїсь думки відчувши та чиї
хіба обличчя дівчини за склом
що тихо прихиляється чолом
до скла холодного
і дихає на скло
і так зникає ніби не було
ku_bo: (Старик)
Балкон і ранок наодинці
сусід несе пляшки порожні
ворони ніби ті ординці
в юрбі тривожній

калюжі тріскають під кроком
і листя дихає з під льоду
він цю замислював погоду
чому уроком

І тиск зашкалює у скронях
немов нагадує самому
що міра це не просто слово
і так в усьому

всі наші твори неписьменні
усі думки усі розмови
ми забуваємо щоденно
а потім знову

увы

Dec. 2nd, 2016 04:57 pm
ku_bo: (Старик)
Проблема ног
начавшись с головы
во всем меня преследует увы

лякає

Dec. 2nd, 2016 04:18 pm
ku_bo: (Старик)
гріта вода скоро стигне
та що розлита посохне
так і загоюєш стигми

листя летить кучеряве
гілки гойдаються мляво
тим і тренуєш уяву

в темряві виючим вітрі
звуках непевних спроквола
місяць опише півколо

лебеді вигнуті шиї
вата із білого цукру
погляд засмоктують вії

глянь вже нічого немає
бачиш загоїлось ніби
ось що найбільше лякає

сіль

Nov. 29th, 2016 11:42 am
ku_bo: (Старик)
Господи
що нам точно відомо
що нам твої віки
будні гарячі ночі незрячі
кам’яний дім і з ріки
вітер в волосся хмари на захід
ось вся наука твоя
видимим досі нахилом осі
осінь крадеться у яр
з липня у серпень вкотиться сонце
пляма яєчні в таріль
яблукам сниться яблучний оцет
каменю скеля вгорі
ми розлучаємось тихі щасливі
всотуймо воду і хміль
крапля за краплею котяться зливи
і розчиняється сіль

(c)

Nov. 27th, 2016 10:55 am
ku_bo: (Старик)
как и для многих из вас, для меня Голодомор – это не просто событие исторического прошлого, а часть семейной истории. и потому, как и многим из вас, мне невероятно больно читать и думать об этом.
все, что тогда произошло с нашим народом – глава ужасной истории 20 века, и у меня не получается спрашивать – как они могли? слишком много невероятных зверств происходило повсюду, будто все человечество ставило над собой отвратительный сатанинский эксперимент. но еще сложнее мне понять почему сегодня находятся целые сообщества, которые продолжают отрицать очевидное, и готовы с пеной на губах доказывать, что многомилионный народ симулировал геноцид.
у меня нет сомнений в том, что такая позиция не является следствием глубоко законспирированного чувства вины, как считают многие. проблема в другом – в дегуманизации. грубо говоря, они нас за людей не считают. и, конечно, не считают нашу проблему чем-то, заслуживающим внимания. они прекрасно знают, что Голодомор был. и масштабы его примерно осознают. просто они считают, что он был по делу. ну то есть, заслужили.
они на самом деле уверены в том, что это не преступление, не геноцид, просто потому, что уничтожался, с их точки зрения, неполноценный народ. к тому же не до конца. так что вся наша скорбь, наше горе, наша невероятная общенациональная травма кажутся им надуманной жалобой. и мы никогда не сможем их переубедить, мы должны просто перестать говорить с ними об этом. а лучше вообще обо всем. не говорить и не слушать, строить стену, чем выше – тем лучше.

(с) Катерина Мола

тато

Nov. 24th, 2016 11:39 am
ku_bo: (Старик)
У глині квіти проростали
сопіли діти
зима ще поки не настала
і звісно квітень
далеким обрієм в уяві ряснів зелений
і світло місячне і мляве текло по венах
дитячим диханням в кімнатах волоссям жінки
біля вікна щасливий тато
чекав сніжинки

ku_bo: (Vasyl)
Мовчи і слухавку не бери я тиждень слухатиму вітри
і не промовлю твоє ім’я не визнаватиму що моя
і тільки з пагорба уночі де річка в кризі собі тече
я набиратиму номер твій і буду слухати важкість вій
коли ти дивишся на екран така собі постановка драм
без драми власне без сенсу меж чи ти кохаєш мене
авжеж
чи я кохаю тебе
о так
це просто як завести кота
відкрити двері щоб увійшов і лише потім з нього мішок
стягнути в темряві уночі наосліп ніби свої ключі
шукати в куртці на вішаку і уявляти якусь таку
з двома ногами двома грудьми асоціюючись не з людьми
а с простирадлами у стіни з відбитком губ на чужій спині
з відвертим видихом жаром тіл з усім що досі на самоті
в передчутті відганяло сон і знов у чортове колесо
ставати в чергу як дітлахи привіт сансаро прости гріхи
а краще все залиши як є бо свій до свого лиш по своє
ітиме й братиме досхочу допоки сльози не протечуть
і змиють зайве усе твоє усе що власне у тебе є
окрім вітрів на пустій горі щоб через тишу ти не здурів
окрім скрипіння важких дерев окрім склепіння що вже старе
над головою висить без меж чи я кохаю тебе
авжеж
але пробач мені цей буддизм не більше власне ковтка води
долоні пальців на скроні і речей що будуть твої й мої
відтак і слухавку не бери відтак не згадуй про номери
самотніх меж і пустих образ всього що станеться котрий раз
коли ти вимовиш головне кохай мене відпусти мене

April 2017

S M T W T F S
      1
2 34 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 10:50 am
Powered by Dreamwidth Studios