позич

Apr. 5th, 2017 02:54 pm
ku_bo: (Старик)
Знов зацвітає клен а значить круговерть зап'ястків і імен зміцнить небесну твердь що кожної весни увірветься ось-ось і в течію піде упевнено лосось і птах що зірве ніч світанком на землі і це просте позич дорослі і малі говорять до небес як в темноту печер родився і помер звільнився і воскрес і усмішка бринить беззахисність цвіте одна коротка мить народжує все те що живить довгий рік дорослих і малих що кажучи позич робитимуть свій вдих
ku_bo: (Старик)
скидається що хтось тут плаче уві сні стикаєшся з таким що краще не дивись і кучері рясні і все що несвяте і ці прості рядки
все виглядає так що ми давно втекли у жмут свої думок у марево надій і цей повільний плин і власна самота і наш непевний крок
частини одного складного полотна велика карусель і здогадка одна непевним є усе як час йому прийде відштовхуйся від дна
ku_bo: (Старик)
Блукати
не відчуваючи втоми
тікати від гостей міста й країни
засинати на холоднім піску спираючись спиною на шезлонг поки сонечка покидають схованки і йдуть грітися натовпом на руки і куртку
і коли море холодне обпалює ноги і збиває дихання доходить до ребер забувати минуле
замовкати у тиші і знову рушати у стомлене місто крізь дивні квартали
крізь вулиці людні
й безлюдні двори
де коти і каштани
вже майже запалюють свічку наступного року
і кроки лиш кроки і кроки
і сон на піску попри хвилі
ku_bo: (Старик)
А далі старість
витоки подій щодня все далі
і луна лунає
над плесом в голубіючий воді
ku_bo: (Старик)
Вірне тлумачення літа вичавлене спожите
де ізоляторів грона тиснуть на стиглеє жито
і попри всі заборони хочеться жити і жити
так щоб не було нащадкам що про це все розказати
ось тобі кеди крилаті ось твій порожній хрещатик
ось тобі в колір сорочка
їж свій пломбір по шматочку в небо дивися за хмари
ось твої перші стожари
жевріють як її очі
ось вони перші три ночі що ти не спиш до світання
ось твоє перше кохання теплим піском у долоні
ось її щоки солоні вчать тебе чіткості ліній
жовтогарячий і синій ось горизонт проступає
море камінчиком грає біля литок і відчутно
як піднімається ртутне це відчуття величезне
світ геть в очах її щезне і за секунду до краю подумки скажеш я знаю
що ви робили тим літом вичавлені і спожиті
я вас тепер підміняю
так і єднається зграя тим що не кажуть нікому
що тим не менше до скону всі будуть мовчки робити
йти від дороги у жито красти чужу кукурудзу соняшник рвати до хати
думку що все це безглуздо
просто не помічати
ku_bo: (Байда)
зима пішла надовго і далеко
на глеки повернулися
лелеки
і світ стає світлішим по хвилині
як пір’я на його тендітній
спині
і гнізда коронують давні башти
людина посміхається
відважно
хоч має лиш бажання і надію
і діє навмання
і розуміє
що все іде від смерті і до смерті
у людській перелітній
круговерті
ku_bo: (Старик)
и центр тяжести смещен на левый бок и ты мужчина ты смущен и видит бог что засыпая ты не думаешь о ней что ты искал и вдоль песка и там на дне и не нашел в себе ни слов чтоб отвечать ни даже рук ни просто крепкого плеча
ku_bo: (Старик)
як укриваються зморшками її долоні
як очі зранку знову і знову червоні
як ноги на ніч гудять у цих важких черевиках
і як ці двоє один уже до одного звикли
що просинаються разом і розуміють з півслова
що запальничка із газом є ключ до дії і слова
що руки прагнуть узяти а губи мають казати
і ніжна пара тектиме з водою в чайник пузатий
бо ти приходиш один і йдеш один як і прагнув
і маєш кілька годин щоб втамувати цю спрагу
що у нестачі тепла і дефіциті озону
у власнім тілі житла у тім що буде по всьому
коли розтане туман коли замкнеться година
і довга стрілка сама коротку стрілку зустріне
ku_bo: (Старик)
І сходи в небо на замку
як міст рибальський у ставку
з сухих жердин старих цвяхів
і житнє золото дахів
вже не побачиш уві сні
калюжі синіють ясні
очами літніх дітлахів
з ікон козацьких із церков
що впізнаєш як рідну кров
і згадуєш коли гріхів
ледь підіймаєш свій тягар
і ледь згинається нога
аби коліно прихилить
хоча б на мить

замки

Mar. 20th, 2017 09:50 am
ku_bo: (Старик)
посмотри на меня будто бы в пустоту
слышишь бой это не сердца бой
это ход часов это за мной идут
если не за тобой
выйми выдохни все подожги и брось
все что в имени все что уже сбылось
все что выменять нам с тобой удалось
брось не вымолви не оглянись и брось
посмотри мне в след будто бы в пустоту
сердца стук тише и тише стук
отпирай замки своих губ
поцелуев
рук

дзвін

Mar. 20th, 2017 09:12 am
ku_bo: (Старик)
Зима була холодна і тепер
ти йдеш один і відчуття тупе
у грудях ніби вирваний шматок
як чорний колір вовняних хусток
чиїхось вдів кого ти не зустрів
кого не знав не бачив і не чув
не бив у товаристві по плечу
як дзвін що в місті чути у юрбі
не по тобі
ku_bo: (Старик)
И не видно нас в этом городе посмотри
поверх крыш пустых без ворон уже без снегов
только что это белым высыпано внутри
это снег лежит из тревог твоих из долгов

аз воздам а значит оставь как есть и беги
синий воздух стоит до зелени во дворах
у него бери в долг забывая свои долги
и молчи улыбаясь молотому с утра
ku_bo: (Старик)
синий утренний воздух март проходит брезгливо
не ступающий в воду по песку вдоль залива
первое запустенье открывается глазу
солнце бродит по стенам и остатками газа
кашляет зажигалка в полприкура под ветром
дымом выдохнуть жалко и все стороны света
смотрят в берег пологий море только и видя
двух собак исхудалых поедающих мидий

нз

Mar. 13th, 2017 02:25 pm
ku_bo: (Старик)
весна идет
все очень типично вокруг
давай о личном не станем вдруг
давай соблюдать приличия
в этот раз
ты будешь мой
неприкосновенный запас
а я буду кем-то кем-то
кто ждет момента
и избегает глаз
ku_bo: (Старик)
Все еще впереди
все еще предстоит
доживать до весны
обитать в средоточии снов
наблюдать измененья орбит
говорить где болит
научиться молчать что болит
и прикладывать губы к горячему лбу
и прикусывать губы
на слове забудь

я не буду с тобой
в этом будущем так далеко от сейчас
но теперь научу тебя как отличать
все что нужно искать
в каждом отблеске глаз
вот твой синий билет
на экспресс до луны
и возможно назад
и глаза
говорящие нет

край

Feb. 28th, 2017 03:19 pm
ku_bo: (Байда)
Таянье снега капель глухая
бьет по железу слетая с края
кровли под снегом и март идущий
в небо по венам сквозь мрак альвеол
степень родства человечьей гущи
дух приподнят но флаг приспущен
жизнь такое общее дело
что не дает почивать и плакать
лица живых покрывая лаком
нового времени новых правил
мы не поем но шагаем правой
левой рукой подавая знаки
каждому встречному чтоб не плакал
каждому голубю и собаке
вору шоферу попу проститутке
чтоб отмеряли не дни так ночи
чтобы считали обратно сутки
прыгали в первую же попутку
плыли бежали вперед до марта
в небо глаза поднимая ночью
глядя в него как сапер на карту
минного поля на левом фланге
и воздевая туда фалангу
где пропадают хвосты созвездий
молча возмездие затевая
тем кто их вытащил в эти степи
сделав передним краем
ku_bo: (Старик)
И луна повисает и светится дом
и гудит голосами река подо льдом
дым идет из трубы прямиком на луну
человек ожидает весну
ku_bo: (Байда)
тисячі дрібниць
Їм загрожують ще тисячі дрібниць
у містах що йдуть за горизонт
вікна відрізняти від бійниць
до вікна підходити разом
відчувати шепіт уночі
прокидатись слухаючи бриз
і мовчати як вона мовчить
і горіти як серпневий хмиз
швидко і яскраво а тепло
віддавати схиленій щоці

дмухати опівночі на скло
цигарки тримаючи в руці
і чекати щоб там не було
дивні старомодні папірці

закликати у кімнату день
перший день інакшого життя
сонечко долонею іде
лоскотно і рух серцебиття
ледве проступає з-під ключиць
запахом і присмаком життя
він мовчить коли вона мовчить
ku_bo: (Старик)
І чи проясниться з рештою
дзеркало в ванній
кімнаті номеру що ти навіки покинув
і чи вдалось покоївці усе тут знищити
аж геть до часу із його повільним плином
в якому двоє були заледве щасливі
ковтали марно повітря як риби на суші
і не чекаючи дива та роблячи диво
відкрити зябрами навстіж утомлені душі
не намагаючись в решті сказати важливе
відчувши слабкість у мові за браком повітря
всього лиш двоє звичайних людей особливих

малы

Feb. 13th, 2017 03:41 pm
ku_bo: (Старик)
как эти люди порой становятся нам малы`
и мы становимся чем-то мелким неинтересным
силки из рук наборы мнений не слишком честных

как эти кольца потом становятся нам малы
и как все острое притупляется даже стены
уже не в силах выдержать этой мглы

и мы сбегаем прекрасно зная очаг увы
не может больше нам дать тепла и хотя бы света
и только бег разбивая ноги снося углы

April 2017

S M T W T F S
      1
2 34 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 10:41 am
Powered by Dreamwidth Studios